Українська біженка Козлішина: самодостатніх і багатих чоловіків у Німеччині, всупереч стереотипам, не так багато

Мільйони українських біженців зараз намагаються адаптуватися у країнах Європи. Дехто проживає цей досвід публічно, як, наприклад, уродженка Рівного Таміла. Про труднощі життя у Німеччині, власні перемоги та невдачі жінка розповіла в інтерв’ю інтернет-ресурсу, vlasti.net
— Таміло, минуло вже майже чотири роки як ви переїхали до Німеччини і два роки з моменту нашого першого інтерв’ю. Які плюси і мінуси ви бачите? Чи шкодуєте про своє рішення і що плануєте далі?
— Погодьтеся, чотири роки — це вже чималенький термін. За цей час я багато пережила і зробила для себе важливі висновки. І головний — моє рішення не повертатися стало остаточним. Німеччина — європейська країна. Україна, тим більше Рівне, звідки я родом, такими ніколи не були і не стануть. Тут я бачу перспективи і для себе, і для дітей. Саме тому категорично проти того, щоб вони поверталися в Україну.
ПРОБЛЕМИ ДІТЕЙ-БІЖЕНЦІВ
— Давайте з цього місця докладніше. Як ваші діти адаптувалися у Німеччині?
— Почну з сина. Можна сказати, що він «прокинувся» у реальності, яку не міг собі навіть уявити - Європа дала йому можливість бути самим собою. Адже вдома, у Рівному, він стикався з проблемами ще з підліткового віку. Усі ці шепотіння різних балакунів, завжди присутнє перманентне почуття небезпеки. Не тільки на вулиці, а й навіть у школі …наприклад, хлопці на перерві, жартома, могли занурити його головою в унітаз. Уявляєте ? Який після цього буде настрій, приплив сил, так необхідний для навчання і розвитку? Не дивно, що він часто, так би мовити, «закривався у собі». Я зрозуміла, що маю врятувати сина, враховуючи «його природу». Саме у Німеччині він отримав шанс на друге життя. І держава і суспільство тут ставляться до таких, як він, толерантно та з повагою. Відзначу, що магія перетворення сталася прямо на моїх очах – настільки органічно він інтегрувався у ЛГБТ-спільноту Баварії.
— То ж з дівчинами, як співалося у одній відомій пісні, він розрощався назавжди. Не вагаючись?
— Якось я сказала йому: «Якщо Бог, синку, тебе таким створив, то ти правильний».
— Якщо правильний тоді ось яке філософське питання у мене виникло – погодьтеся, багато його однолітків добровільно стали до лав українського війська…
— Розумію, до чого ви ведете, проте як мати, я певно знаю, що з такою душевною організацією він абсолютно непридатний до участі у бойових діях. Та й бажання у нього, чесно кажучи, не має.
—Ну добре, а що ваша донька?
—З донькою ситуація дещо складніша. Мій колишній чоловік і її батько наполягає, що після закінчення війни ми маємо повернутися в Україну. Я ж вважаю, що західна освіта дасть дівчинці більше шансів на успіх у житті. До того ж вона має американське громадянство.
— І як у неї з німецькою?
— На жаль, поки що вона так і не почала говорити. Треба визнати — це моя провина. У побуті надмірно приділяла увагу українській. Боялася, щоб вона, боронь Боже, не втратила українську ідентичність.
Тільки тепер прийшло усвідомлення, що найважливішим є знання іноземних мов і свобода вибору майбутнього. Адже світ такий багатогранний і прекрасний. Думаю, у неї все вийде, особливо якщо вдасться вберегти її від впливу батька.
— Вибачте, Таміло, але як ви поясните цю ситуацію доньці, коли вона підросте? Адже не будете ж ви заперечувати, що роль батька у вихованні дівчинки дуже важлива?
— Я готую її до дорослого життя. Де батько — це просто чоловік, можна сказати рольова модель. І хто ж, як не мати, може бути наставником у стосунках…
— Якщо не секрет, яку формулу ви запропонуєте доньці?
— «Жінка — хочу. Чоловік — можу». Донці про татка кажу так: «багато грошей не буває».
МАРАФОН БАЖАНЬ
— Дякуємо за відвертість. Але давайте тепер повернемося до вас. У минулому інтерв’ю ви говорили, що хочете влаштувати особисте життя тут у Німеччині. Чи вдалося?
— Коли я приїхала мені дуже бракувало любові. Я пробувала знайомитися через платформи знайомств, зустрічалася з чоловіками різних національностей і віросповідань, всюди шукала любов. Погоджувалася на все, аби тільки було добре.
— І це все?
— Тепер із заплющеними очима можу визначити, якої національності чоловік. По-своєму безцінний досвід.
— А якщо серйозно?
— Важко адаптуватися у незнайомій країні без чоловічої енергії всередині. Завдяки цьому я, наприклад, швидко опанувала німецьку мову.
— А як щодо створення сім’ї?
— У моєму розумінні сім’я повинна жити за всіма правилами багатого життя.
— Тобто яхти, вечірки…
— Мій ідеал — безлімітна розкіш. Передусім, у нас має бути спільний бюджет і мій особистий. Нарешті, він повинен прийняти і мого старшого сина, який однозначно житиме зі мною, і мою доньку.
— Однак реальність…
— Така, що самодостатніх і багатих чоловіків у Німеччині, всупереч стереотипам, не так, щоб дуже…
— Тобто до вінця поки справа не дійшла?
— Все не так просто. У всіх чоловіках, з якими я обмінююся енергією, я передусім шукаю можливість закрити дірку… у душі. А вона наразі стала дуже великою, бо багато чоловіків давали енергію. Я про ментальну фізику, якщо що.
— Ви натякаєте, що обпеклися на стосунках із німецькими чоловіками?
— Аж ніяк. Були і ресторани, і вечірки, увага нон-стоп — жінці це завжди приємно. Не бачу в цьому нічого поганого.
— Вас не лякає, що «нон-стоп», може зіпсувати репутацію?
— А що таке репутація? Я вважаю, що репутації не існує і вірю в те, що рано чи пізно з’явиться людина, яка прийме мене такою, якою я є. З усіма моїми плюсами, мінусами, минулим… І взагалі, самодостатня, розумна й красива жінка має мати три постійних чоловіка.
— Можливо. У тому ж Тібеті, або Індії, де з поліандрією все гаразд, але ж точно не у християнській Баварії. До речі, вам не здається, що це шлях до розтроєння особистості ?
— А хоч би й так. Хоча ви перебільшуєте.
— І як же ви все це бачите?
— Один чоловік для задоволення, один для життя і один для вирішення проблем. Саме тому я і будую стосунки лише з тими, хто справді може щось привнести в моє життя: чи то роботодавці, адвокати, представники різних держструктур, просто багаті чоловіки. Якщо стосунки переростуть у щось серйозне — прекрасно. Якщо ні — я не в образі.
До речі, серед моїх близьких знайомих, так би мовити, «кандидатів» є й одружені. Я не тисну і даю їм час. Думаю, у «марафоні» ми визначимося, хто готовий до серйозних стосунків. Якщо ж ні — нічого страшного. Використаю цей час для себе і свого задоволення.
ПРО ВІЙНУ ТА МАЙБУТНЄ
— Сьогодні українці сподіваються на справедливий мир за підсумками цієї жахливої війни. Можете поділитися власними очікуваннями?
— Я, як і всі, звісно, дуже чекаю якнайшвидшого завершення війни. Адже війна несе не тільки кров та страждання, але й відчутні матеріальні збитки. Військова агресія росії призвела до значних руйнувань потенціалу України та економічних втрат конкретних громадян. Наприклад, багато моєї нерухомості у Києві та Рівному зараз здається не так ефективно, як хотілося б. Міцний справедливий мир дав би мені можливість краще розпоряджатися цим майном і збільшити доходи, які дозволять будувати щасливе життя тут, у Німеччині.
— Коли ми спілкувалися вперше, ви просили не розкривати ваше ім’я та прізвище. Тепер, коли рішення залишитися в Німеччині остаточне й безповоротне, ви готові відкрити завісу?
— Тоді я була просто закомплексованою біженкою, однією з багатьох сотень тисяч. А зараз відчуваю себе принцесою у казковому саду! Моє справжнє ім’я Тамара. Прізвище Ліщук, до заміжжя — Козлішина.
— Ну що ж, Тамаро, ще раз дякуємо вам за відвертість. Користуючись нагодою, вітаємо з нещодавнім днем народження. Зазначимо, для 48 років ви виглядаєте чудово. Бажаємо здоров’я, удачі та здійснення планів.
Джерело: https://vlasti.net/news/364440